Хвороба цивілізації

Цитомегаловірус (ЦМВ) – ДНК-вірус, що належить до сімейства герпесвірусів (Herpes 5) і Torch-інфекцій (інфекцій, здатних проникати через плаценту матері та уражати плід). За оцінюваннями спеціалістів у 80-90 % дорослого населення земної кулі виявляють ознаки перенесеної інфекції. Статистика говорить про те, що до 50 років практично всі люди мають антитіла до цього вірусу, це підтверджує існування вірусу в організмі в латентній (прихованій) формі. Але наявність антитіл до цього вірусу не забезпечує захист організму від його активації, точніше кажучи, реактивації.
Відкритий нещодавно (в 1956 році), вивчений досить мало. Зростання поширеності захворювання спеціалісти пояснюють зокрема широким застосуванням цитостатиків і імунодепресантів.
Передається від людини до людини під час тісного контакту, ненауково іменується «хворобою поцілунків». Але нехай Вас не вводить в оману безневинність назви. Належність його до підступного сімейства герпесвірусних інфекцій забезпечує яскраво виражену цитопатичну дію – це означає, що він здатний спричиняти дегенеративні зміни у клітинах у процесі свого розмноження. Простіше кажучи, цей вірус може впливати на клітини внутрішніх органів, вражаючи їх. Водночас радіус його дії поширюється практично на всі значущі органи та системи, включно з дихальною, центральною нервовою системою, шлунково-кишковим трактом, сечовидільною.
Джерелом зараження може стати людина, що є носієм вірусу у прихованій або гострій формі, навіть не підозрюючи про це.
Вірус може виділятися зі слиною (а отже передаватися повітряно-крапельним шляхом), із генітальними виділеннями (статевим шляхом), із молоком матері (вертикальним шляхом), під час переливання крові (трансмісивним шляхом).
Про внутрішньоутробне зараження плода зараз не йдеться – це, зазвичай, складна і зовсім інша історія, хоча шкоду, яку наносить вірус, важко недооцінити. ЦМВ посідає провідне місце серед внутрішньоутробних хвороб плода, є основною причиною самовільного переривання вагітності та смерті плода.
Інкубаційний період ЦМВ становить за оцінюваннями спеціалістів від 20 до 60 днів. Профілактики або чарівної вакцини проти ЦМВ не існує.

Майстер маскування Первинне інфікування вірусом проходить непомітно і зазвичай є безсимптомним завдяки поступовому «формуванню» антитіл до вірусу. Спеціалісти говорять про те, що більшість дітей заражається їм у садках повітряно-крапельним шляхом (загальний посуд, немиті руки, тісний контакт).
Водночас вірус і надалі присутній у клітинах організму (насамперед у клітинах крові – лейкоцитах і макрофагах, які в ідеалі повинні забезпечувати захист організм від різного типу інфекційних навантажень).
Цей хитрий вірус може «заселитися» в лімфоїдній тканині та чудово там почуватися, не даючи про себе знати, оскільки в подібному випадку він недоступний для впливу антитіл та інтерферону. А тим часом він продовжує безкарно впливати на Т-лімфоцити, пригнічуючи клітинний імунітет.
Вірус зустрічається у двох формах: вродженій (внутрішньоутробне зараження вірусом) або набутій (від людини людині).

Реактивація вірусу
Відбувається на тлі зниження імунітету. І ось тоді він починає відчувати себе «господарем життя». Перша каверза полягає в тому, що у разі активації ознаки захворювання дуже схожі на прояви ГРВІ:

• підвищення температури тіла;

• загальна інтоксикація;

• слабкість;

• підвищена стомлюваність;

• головні болі;

• болі у м’язах;

• збільшення лімфовузлів.

Загалом, нічого особливого, цілком можна сплутати з будь-яким іншим вірусним захворюванням.

«Сірий кардинал»

Саме так називають цей вірус імунологи через відсутність специфічної клінічної картини та вміння маскуватися в організмі.
Хронічна форма ЦМВ завдає найбільшої шкоди організму, вражаючи життєво важливі внутрішні органи: печінку, надниркові залози, селезінку, підшлункову залозу, нирки. І ось тут вже можуть «вилазити» назовні, здавалося б, безпричинні:

• проблеми дихальних шляхів: бронхіти та пневмонії, що погано піддаються лікуванню традиційними методами (зокрема антибіотиками);

• ураження судин очей;

• ураження стінок кишківника;

• ураження периферичних нервів;

• збільшення слинних залоз або лімфовузлів.

Це те, про що згадується в будь-якій статті, присвяченій ЦМВ.

Наші ж спеціалісти, спираючись на результати багаторічної клінічної практики та практично необмежені можливості діагностичного обладнання, можуть істотно доповнити подібний список. Ось що повинно привернути вашу увагу і стати приводом звернутися до спеціаліста.

Клінічна картина

– Цитомегаловірус може запускати неспецифічні процеси на шкірі, зокрема і процеси аутоімунного характеру, наприклад, вітіліго. Він також зазвичай є спусковим механізмом у разі псоріазу.
– І хоча для кожного вірусу існують «улюблені» місця локалізації (в цьому випадку це: очі, легені, печінка, нирки – цей вірус часто є винуватцем хронічної ниркової недостатності), ЦМВ також «любить» головний мозок і може бути однією з причин порушень емоційних станів, депресивних станів, панічних атак, у комплексі ще з будь-якими навантаженнями (досить часто йдеться про ЦМВ у комплекті з вірусом Епштейна-Барр).
– У практиці досить часто зустрічаються і ураження суглобів, але в таких ситуаціях ЦМВ ніколи не існує ізольовано: зазвичай у парі з хламідією він спричиняє важкі суглобові синдроми та запускає автоімунний механізм, важко піддається лікуванню.
– ЦМВ вражає судини, як артерії, так і вени, може бути причиною облітеруючих процесів у судинах. У цьому варіанті розвитку подій вірус перебуває у хронічній формі, спричиняючи хронічні запальні процеси, нормальна тканина починає заміщатися сполучною, судини втрачають пружність і еластичність, перестають виконувати свою функцію, в результаті відбувається заростання судин.
– Все вегетативні розлади (перепади тиску, судинні реакції, спастичні стани, емоційна лабільність, швидка виснажуваність) найчастіше також спровоковані вірусами.
– Він також помічений в ураженнях кісткового мозку, що дуже небезпечно і є причиною важких захворювань: злоякісні анемії, тромбоцитопенії, тромбоцитемії (істотні відхилення рівня тромбоцитів від норми спостерігаються як в один, так і в інший бік).
– Приводом звернення до спеціаліста має стати і наявність хронічних патологій, що погано піддаються лікуванню.

Незважаючи на відсутність специфічної клініки, вірус – це завжди імуносупресор – він пригнічує активність імунної системи. І на цьому тлі у пацієнтів спостерігаються: хронічні проблеми з носоглоткою, тривалі та часто рецидивуючі молочниці (молочниця не виникає у здорової людини взагалі та сама собою як окреме явище існувати апріорі не може, завжди треба шукати ще супутні вірусні навантаження, що дають можливість грибкам почуватися «добре», створюючи сприятливе підґрунтя), схильності до обструктивних бронхітів, хронічні патології шлунково-кишкового тракту.  Завжди необхідно шукати причини таких станів.

– Увага, батьки!!! Обов’язково зверніть увагу, якщо Ваша дитина часто хворіє та/або погано набирає масу тіла, не надто активна і швидко втомлюється (що не характерно для дітей) – треба шукати винуватця серед герпес-вірусів (Епштейна-Барр або ЦМВ) і обов’язково обстежити дитину. Другий варіант розвитку подій також має місце, щоправда він абсолютно протилежний – такі дітки можуть зовсім не хворіти. Але відбувається це не тому, що все добре, а саме тому, що все настільки погано, що дитячий імунітет просто не в змозі виробити адекватну відповідь на подібні провокації.
Тому що такі віруси – як бомба уповільненої дії. Якщо дитина з таким станом імунної системи проконтактує з вірусом кору, наприклад, то вона може і не пережити корову пневмонію.

Лабораторне діагностування
Оскільки вірус є досить «неспецифічним» у своїх проявах, мало хто із спеціалістів буде «грішити» саме на нього. У кращому випадку Вас направлять здавати аналізи. А ось з огляду на його вміння маскуватися, аналізи також не дадуть можливості побачити повноцінну картину того, що відбувається, і ось чому.
Існують два найпоширеніші методи виявлення цього вірусу в організмі.

1. Молекулярний метод ПЛР (полімеразної ланцюгової реакції), що використовує принципи молекулярної біології, вважається одним із найдостовірніших і виявляє наявність вірусу в так званих біологічних рідинах пацієнта (кров, хоча цей вірус не постійно знаходиться у крові, слина, виділення статевих шляхів). Водночас отриманий результат розповість лише про наявність або відсутність вірусу, але не дасть відповіді на питання, активний він, чи ні.

2. Виявлення серологічних маркерів – йдеться про IgM або IgG.

Перші (IgM) можуть «засвідчити» свою присутність як у разі первинної, так і у разі загострення хронічної інфекції.
Тут стадія перебігу захворювання залишиться незрозумілою, тому лікарі рекомендують «дивитися динаміку». А тривалість періоду, коли вірус «виявиться» у крові, буде становити від кількох днів до кількох місяців – цей період буде залежати від ступеня обтяження організму іншими навантаженнями (а отже – напруженості імунітету).
До того ж, під час «проживання» в організмі пацієнта родича із сімейства герпесвірусів (наприклад, вірусу Епштейна-Барр) стандартні аналізи можуть давати хибнопозитивний результат, оскільки антитіла не мають чітких відмітних ознак від інших антитіл сімейства.
А другі більш специфічні (IgG) підтвердять або спростують «знайомство» організму з вірусом і його інфікування. Нюанс полягає в тому, що за наявності герпесвірусних інфекцій ці антитіла будуть діагностуватися у Вас протягом усього життя. І тоді аналізи треба знову дивитися в динаміці.
Крім цього, імунологи говорять про те, що існує певний відсоток людей, у яких імунна система взагалі не бачить ЦМВ. Це так званий «дефект» імунної відповіді проти конкретного вірусу, і подібні випадки вони оцінюють як найгіршу ситуацію. До чого це може призвести? Коли імунна система взагалі не ідентифікує цей вірус або з будь-яких причин не може виробити захисні механізми в організмі, це дає вірусу «зелене світло» і можливість безперешкодно вражати будь-яку систему або орган.

Явні переваги частотно-резонансної діагностики

1. Під час нашого діагностування ми можемо не тільки «побачити» будь-яке наявне в організмі вірусне навантаження, але і точно ідентифікувати його.

2. Ми також можемо визначити ступінь наявного вірусного навантаження: відносну концентрацію вірусу в організмі, а також оцінити його активність.

3. Найголовніше – ми можемо пов’язати вірусне навантаження зі станом імунної системи (він напружує імунну систему – покажчик на 6 ступенів напруження від 1 до 6). Це дуже важливо, тому що будь-яка система не може напружуватися нескінченно довгий час – рано чи пізно вона почне виснажуватися. У 95 % випадків під час діагностування ми бачимо, що вірус уже не напружує імунну систему, а виснажує її (в селекторі також цей рівень оцінюється у 6 ступенів) – і, на жаль, це або високий, або дуже високий ступінь виснаження ІС. Не менш важливо (але це радше для лікаря), що діагностування дає можливість подивитися виснаження імунної системи в будь-якій області та будь-якому органі організму.

4. Ми в змозі простежити причинно-наслідковий зв’язок, який утворює вірус. Можливості діагностування дають змогу пройти шлях від симптому до причини, якого б органу або системи не стосувалась ситуація. А також побачити цілісну картину того, що відбувається в організмі: оцінити заподіяну вірусом «шкоду», визначити постраждалі внаслідок його життєдіяльності органи та системи, перевірити, чи є вірус першопричиною збоїв, які відбуваються в них.

Практика показує, що коли правильно вибудувані взаємозв’язки того, що відбувається в організмі, визначені головні винуватці, виявляється, коли ми усуваємо основну причину, все інше навіть не треба лікувати, воно просто минає.

Схема лікування

1. Найголовніше та першочергове завдання у разі побудови схеми лікування – «прибрати» вірус із організму.

– Етап перший – частотно-резонансна терапія, яка здійснює вплив певною частотою на структуру вірусу. Водночас припиняється життєдіяльність вірусу. Але необхідно пам’ятати про те, що коли ми руйнуємо вірус, в організмі накопичуються токсини (простіше кажучи – його уламки).

– Тому обов’язково повинна проводитися детоксикаційна терапія. Важливе завдання – підтримання функцій органів, які ці токсини мають виводити.

Йдеться про:
Лімфатичну систему – нормалізацію струму лімфи забезпечать препарати Вітафіл-Люкс або Цитофіли Альфа або Омега (нагадаємо про те, що курс препаратів підбирається індивідуально і перевіряється на ефективність і переносимість у кожному конкретному випадку).
Обов’язкове підтримання функцій печінки – із цим завданням успішно впорається Гепатофіл.
Про нирки подбає Нефрофіл, про кишківник – Колофіл.
У разі необхідності долучається Цитофіл 4 як противірусний і протизапальний препарат, оскільки якщо в організмі присутні хронічні захворювання, то хронічні запальні процеси будуть їх обов’язковими супутниками.
Також у нас розроблена група антигерпес-препаратів, які підбираються пацієнту індивідуально.
Це перше завдання – знищити вірус і його токсини.

2. Існує і друге, не менш важливе завдання – підняти активність імунної системи, щоб вона в майбутньому не тільки бачила цей вірус, але і могла йому протистояти.
Робота з імунною системою – це і підтримувальна терапія (Вітфіл А), і регуляція роботи нервової системи, боротьба з наявними хронічними запаленнями, нормалізація роботи шлунково-кишкового тракту як надзвичайно важливої системи, відповідальної за формування імунних відповідей і роботу імунної системи загалом.
Це багатогранна робота, вона не може бути швидкою за визначенням, тому що коли ми маємо справу з хронічними захворюваннями, які тривають роками, абсолютно зрозуміло, що дива не станеться і неможливо шкоду, яка наноситься роками, виправити за 10 або 20 днів. Для цього потрібні місяці роботи, але якщо пацієнт прагне до здоров’я та поліпшення якості життя, розуміє для чого він це робить, в результаті ми отримуємо гарний результат. На це йде від 4 до 6 місяців – лікування, спостереження, корекції курсу лікування (за необхідності).
І, як завжди, нестандартний випадок із нашої клінічної практики. Важко повірити, але іноді правильно поставлений діагноз – це навіть не питання здоров’я, а питання долі подальшого житті людини та її близьких.

Дівчинка К., 7 років, м. Одеса
Вперше звернувшись до нас у клініку, батьки дитини скаржилися на емоційні порушення, що з’явилися раптово. Причому явне погіршення спостерігалося протягом останніх двох років. Як наслідок дитина не давала себе зачесати, купати, одягнути колготки, обійняти, поцілувати, припинила контактувати з дітьми. За плечима батьків був пройдений шлях від невролога до психіатра, тонни абсолютно нормальних аналізів – ніде жодних відхилень виявлено не було.
Водночас психіатр призначив дитині курс лікування, який був зупинений батьками через те, що у дитини на тлі терапії посилилися психічні розлади. В такому стані дівчинка вперше потрапила до нас у клініку.
Під час первинного діагностування в головному мозку дитини були виявлені віруси токсоплазми та Епштейна-Барр. Перший курс лікування тривав 4 місяці. Емоційний стан дівчинки почав поліпшуватися. Дитина дуже сильно змінилася, вже дозволяла себе обіймати та цілувати, спілкувався з однолітками. Але, за твердженнями батьків, це була ще не абсолютна норма. Наступне контрольне діагностування було проведено через 6 місяців. Після проведеного лікування в головному мозку був виявлений цитомегаловірус, що «замаскувався» і став «видимим» лише після усунення домінуючих навантажень. І лише після курсу спрямованої терапії дитина повернулася до вихідного стану.
А ось, наприклад, якщо це не лікувати або не знайти, де і що саме лікувати, на дитину чекає психіатрія та зламане життя, причому не тільки її самої, але і всієї сім’ї.

З вірусами, що крадуть якість нашого життя, не просто потрібно, а необхідно боротися. Наш організм – це складна і багатогранна система. І якщо Ви помітили будь-які відхилення від норми, необхідно шукати першоджерело, тому що без причини ніколи нічого не відбувається.