Лікар Соколовська Олександра Пацієнт: чоловік, 51 рік. Звернувся зі скаргами на: хронічний простатит. На цьому тлі протягом останніх 6 років спостерігається виражений больовий синдром в області передміхурової залози. Супутні скарги: часте сечовипускання, виражена пітливість, частий головний біль, періодично — біль у м’язах. Внаслідок постійного больового синдрому з’явилися скарги на виснаження нервової системи, порушення сну. Пацієнт спостерігався та лікувався у уролога, але бажаного ефекту від лікування не отримав. При обстеженні: підтверджені симптоми хронічного простатиту, хронічний запальний процес в передміхуровій залозі, викликаний бактеріальною інфекцією Chlamydia trachomatis. Ця інфекція протікає на тлі запалення тазового нервового сплетіння, яке викликано вірусом герпесу 3 типу Varicella Zoster і є причиною тривалого больового синдрому, якій навіть ніхто і не шукав (уролог вважав, що больовий синдром викликаний набряком передміхурової залози). В передміхуровій залозі, окрім цього, виявлено мікоплазму та трихомонаду. Цей комплекс інфекційних агентів призводить до виснаження імунної системи.
Пацієнт пройшов курс антибактеріальної терапії для лікування хламідіозу, призначеної урологом, але результатів вона не дала. Чому? Тому що, якщо мова йде про ефективність лікування, то питання стосується не лише коректності призначеної терапії, а й можливостей імунного статусу пацієнта підтримати лікування. Якщо імунний статус не відновлений або супресований вірусом, то лікування дасть лише тимчасовий ефект.
Перший етап лікування — противірусна терапія (Varicella Zoster). Наступний етап — антибактеріальна терапія (мікоплазма, хламідія). Далі на контрольній діагностиці буде необхідно оцінити можливості імунної системи і лише після цього може йти мова про лікування безпосередньо хламідійної інфекції.