Неможливо не помітити, що ми стали значно частіше хворіти. Причому всі – від малого до великого. Щорічні епідемії не одного, так іншого грипу, що постійно змінює свої штами, помітно вищий рівень серцево-судинних і онкозахворювань. Всі зітхання наших бабусь-дідусів, які стверджують, що «в наші дні такого не було», мають під собою наукове обґрунтування. Яке? Про це – далі.

Антибіотики
У 40-му році минулого століття стався найбільший прорив в історії медицини – Флемінгом був винайдений антибіотик, який згодом врятував мільйони життів. Застосування антибіотиків призвело до значного зростання тривалості життя, вони зіграли найзначнішу роль у виживанні людства. Але у кожної медалі, як ми знаємо, є 2 сторони.
Про позитивну сторону одного з найзначущих відкриттів сказано досить багато. Але чому ніхто не говорить про інші?

Бактерії – вороги чи помічники
Людина, будучи істотою досить складною, зберігає в собі величезну кількість бактерій (за мільйони років еволюції збереглися лише найживучіші симбіози) – всередині кожного з нас знаходиться від 3 до 4 кг бактерій. Найпростіший і наочний приклад їх безпосередньої участі в нашому житті – процес перетравлювання їжі.
Але існують не такі помітні, проте не менш важливі функції, які виконують для нас бактерії. Наприклад, існує бета-гемолітичний стрептокок групи А, який виявляється тільки у людини та людиноподібних мавп. З одного боку, він має славу однієї з найнебезпечніших бактерій, оскільки (у разі перевищення титру) саме він є причиною ангін, фарингітів, скарлатин, сепсису, отитів, менінгіту та інших не менш серйозних захворювань.
Пам’ятаєте, що завжди є й інша сторона? Так ось, з іншого боку, саме бета-гемолітичний стрептокок групи А, який живе в організмі та знаходиться «в нормі», відповідальний за вироблення ферменту стрептокінази, що забезпечує таку важливу функцію, як розчинення тромбів у крові. Ця ж бактерія «відповідає» за стрептолізин, який забезпечує деградацію атипових ракових клітин, виробляє РНАзу, ДНАзу, що забезпечують розчинення капсидів вірусу незалежно від його штаму.
Бактерії сприймають організм людини як дім, своє місце проживання та всіма можливими засобами охороняють його.
На відміну від бактерій, які можуть бути і союзниками, і ворогами, віруси безапеляційно відносяться до ворогів, і про жодний союз тут не може бути й мови. Тому між бактерією та людиною є симбіоз, а між бактерією та вірусом існує антагонізм. Так само антагонізм буде існувати між людиною та вірусом.

Для бактерій, що існують в симбіозі з організмом людини, вчені навіть придумали збірну назву – мікробіота. Отже, кожне приймання будь-якого антибіотика для неї подібно до ядерного вибуху, що в тривалій перспективі призводить до незворотних змін. А оскільки епоха антибіотиків налічує десятиріччя, то і зміни, що відбуваються в людському організмі, вже стали помітними.
Дослідження свідчать, що, якщо порівняти аналіз крові людини, яка жила в 50-х роках минулого століття, та аналізи кінця 90-х початку 2000-х, то кількість того ж бета-гемолітичного стрептокока групи А в 40-50 разів менше, ніж була 50 років назад. А після 2000 року пройшло ще 20 років. Якщо в 50-і роки дефіцит стрептокока був у 25 % населення, то на сьогодні його норма спостерігається лише у 2-3 % населення.
Тепер ми маємо масоване застосування антибіотиків. І йдеться не тільки про медичні препарати. Широке поширення антибіотика відбувається і в сільському господарстві – це вся промисловість із виробництва м’яса, птиці, великої рогатої худоби. Ці мікродози антибіотиків через вживання м’яса також потрапляють всередину людини. Внаслідок чого ми маємо те, що маємо.
Сьогодні перше місце серед причин смертності зайняли серцево-судинні захворювання, пов’язані з тромбоутворенням. Друге місце займають онкологічні захворювання. Статистика свідчить про те, що в 2000 році в Україні на 48 млн населення було близько 700 тис. офіційно зареєстрованих онкохворих, а на 1 січня 2018 року на 40 млн населення цифра становила 1 млн 234 тис.
3-тє місце – захворювання, пов’язані з вірусними інфекціями, – це деменції, СНІД, гепатити.

І якщо раніше між вірусом і людиною «інтерфейсом» стояла бактерія, яка її захищала, то сьогодні ця бактерія практично відсутня. В цей час вірусні інфекції практично безперешкодно «господарюють» в організмі людини.

ДНК-віруси
До найнебезпечніших повільних інфекцій ми відносимо ДНК-віруси. Головна їх небезпека полягає в тому, що вони безпосередньо атакують імунну систему. Це, насамперед, герпесвірусні інфекції з 1 до 8. Ці віруси мають тропність до будь-якої тканини.
 Якщо з 1 до 3 є нейротропними та селяться в нейронах, то 4, 5 і 7 є лімфотропними та селяться в лімфоцитах. 4 – в В-лімфоцитах, 5, 6, 7 – в Т-лімфоцитах і дендритних клітинах. Герпес 4 може також селитися в антигенпрезентувальних клітинах, у цьому випадку порушується компетенція імунної системи, оскільки дендритні клітини виконують найважливішу роль у виявленні чужорідного білка, що запускає весь імунний каскад.
Наприклад, В-лімфоцити у разі зараження вірусом Епштейн-Барр втрачають свою ефекторність – підтвердженням тому є інфекційний мононуклеоз. Він проявляється зокрема збільшенням лімфовузлів, а відбувається це тому, що в них набирається величезна кількість заражених в-лімфоцитів (відбувається їх накопичення).
А якщо заражаються Т-лімфоцити та переважає зараження TH-1 (Т-хелперів 1-го типу), то це призводить до аутоімунних процесів, тому що Т-лімфоцити у разі зараження навпаки посилюють свою ефекторність. Якщо були заражені TH-2, і дисбаланс буде схилятися в їхній бік, на виході ми отримаємо сильну алергічну реакцію.
Парадокс полягає в тому, що за всього різноманіття вірусів і їх проявів нетоксичних високоефективних противірусних препаратів на сьогодні практично не існує. Наприклад, препарати серії цикловірів дуже токсичні. І коли йдеться про вірусний енцефаліт, наприклад, і на кону стоїть життя пацієнта, їх застосування однозначно себе виправдовує. Але у разі зараження дитини вірусом Епштейна-Барр лікувати її ацикловіром буде вже занадто.
Не варто забувати і про те, що, знаходячись в організмі людини, вірус намагається (як і будь-який живий організм) продовжити своє життя. Тут доречно згадати про три фази, в яких може перебувати вірус:
– активна фаза характеризується активним розмноженням вірусу і його реплікацією. У цій стадії клінічна картина захворювання добре помітна. Приклад – герпес на губах, висипання на шкірі у разі вітрянки;
– персистуюча фаза характеризується не таким активним розмноженням (хоча вона все-таки відбувається). Клінічна картина захворювання на цій стадії буде, в кращому випадку, сильно «змазана», в гіршому – не помітна;
– в латентній фазі зазвичай прямих клінічних проявів не існує. АЛЕ… Імунна система вже заражена, заражені клітини повільно і безперешкодно клонуються (водночас клонується вся її білкова структура, включно з ДНК-вірусами). Що ми отримаємо?
Це можуть бути або неефективні в-лімфоцити (імунна система не працює), або занадто агресивні Т-лімфоцити, що призводять до різних імунних і аутоімунних захворювань. Крім того, блокується апоптоз (регульований процес загибелі) клітин. В-лімфоцити в нормі змінюються кожні 5-7 днів (причому в плани вірусу «швидка смерть» не входить, ці клітини є для нього будинком), вірус вимикає апоптоз – ми отримуємо довгоживучі генетично модифіковані імунокомпетентні клітини. Якщо стисло – імунна система стає «дірявою», відсутня адекватна імунна відповідь, злоякісні процеси відбуваються повільно і непомітно.
Незаперечною перевагою нашого діагностування є той факт, що воно «бачить» вірус у будь-якій його фазі, навіть коли він стає помітним для клітин імунної системи (важко виявляється вірус у латентній формі навіть за допомогою аналізу крові). Вірус зазвичай виявляють за наявністю імуноглобулінів (антитіл), але для того, щоб вони вироблялися, також необхідна нормальна імунна відповідь. А коли заражена сама імунна система, досить часто на це не варто розраховувати, тому цей вірус і не знаходять).
І ось коли ми «розбираємо» під час діагностування кожен випадок, наприклад, розсіяного склерозу або Паркінсона, то бачимо, що складне системне захворювання – результат «роботи» ДНК-вірусів. Тому що, коли імунна система заражена, ми можемо очікувати все, що завгодно, – від онкології до найсильніших алергій. І симптоматичне лікування в подібних випадках жодним чином не допоможе.

Лікуємо віруси

На сьогодні нами в тісній співпраці з інститутами Академії наук України не тільки створені препарати, але і запатентовані та впроваджені в клінічну практику протоколи лікувань ДНК-вірусів. Створені спеціальні системи боротьби з вірусами: окремо в активній і персистуючій фазі, та найскладніше завдання – боротьба з латентною формою вірусів. Це – як спеціальні препарати, які інгібують роботу нуклеарного фактора КВ-білка, так і їх комбінація з іншими рослинними препаратами, а також використання нанотехнологій (зокрема діоксиду кремнію як носія). Подібні схеми дають можливість запустити зворотний апоптоз заражених клітин, що, в свою чергу, допомагає почати відновлюватися імунній системі, оскільки відбувається заміна заражених імунних клітин на здорові. І наше завдання – відновити роботу імунної системи, адже саме вона є ключем до нашого здоров’я та довголіття.
Противірусна терапія в клініках “СмартмМед” стала майже обов’язковою частиною практично будь-якого протоколу лікування.
Але навіть якщо не заглиблюватися в такі складні системні захворювання, приховані герпесвірусні інфекції можуть стати спусковим механізмом більшості повсякденних захворювань.

Пацієнтка М., 20 років, Київ.
Симптоматика (візуальний огляд) – у пацієнтки перекошене обличчя. Діагноз – запалення лицьового нерва. Протизапальна терапія, призначена спеціалістом за місцем реєстрації, виявилося нерезультативною.
Діагностика: у пацієнтки виявлені 2 герпес-віруси: герпес 3 (Зостер) і герпес 4 (Епштейна-Барр). Запалення лицьового нерва – це наслідок дії вірусів. Водночас герпес 3-го типу, що є нейротропним вірусом, «оселився» на лицьовому нерві та спровокував запальний процес. А причина його вседозволеності – наявність вірусу Епштейна-Барр на глотковому кільці, який «задушив» імунну систему. У підсумку – знизився локальний імунітет, відбулася маніфестація герпесу 3-го типу. І якщо почати лікувати тільки герпес 3, то жодних результатів це не дасть. Обидва віруси треба лікувати в комплексі. Лише знання першопричин виникнення захворювання дає можливість призначити ефективне лікування.
Пацієнтці призначена комплексна терапія, яка передбачає: противірусну і протизапальну терапії, комплекс процедур для відновлення мікроциркуляції крові та нервової провідності, підтримання органів.
Через тиждень лікування спостерігаємо навіть візуальний ефект – обличчя пацієнтки відновило свій первісний вигляд.